Електроерозійна обробка (англ. ЕДМ-електроерозійна обробка) є різновидом електричної обробки і характеризується тим, що зміна форми, розмірів та якості поверхні заготовки електропровідного з матеріалу відбувається під дією електричних (іскрового чи дугового) розрядів. Це і називаеться електроерозія.

Електроерозійна обробка базується на використанні контрольованого руйнування електропровідного матеріалу під дією електричних розрядів між двома електродами, тобто це вид механообробки з використанням електричної ерозії. Історична довідка
Початки вивчення електророзійних ефектів сягають 1770, коли англійський вчений Джозеф Прістлі відкрив ерозійний вплив електричних зарядів на метали.
Творцями технології електроерозійної обробки є радянські вчені-подружжя Б. Р. Лазаренко та Н.Й. Лазаренка у 1943 р.
У 1952 році виробничою фірмою «Шарми» створено першу машину, що використовувала іскрову обробку, яка була вперше представлена на виставці європейських верстатів в 1955 році.
У 1969 році швейцарська фірма «Агіе» представила перший верстат з ЧПК електроімпульсної обробки непрофільованим електродом. Одним з електродів є оброблювана деталь, іншим електродом є інструмент. Розряди між електродами здійснюються періодично, імпульсами так, щоб середовище між ними встигло відновити свою електричну міцність. З метою зменшення ерозії електроду-інструменту для створення розрядів використовуються уніполярні імпульси струму. Полярність електродів пов’язана із тривалістю імпульсу, оскільки при малій тривалості імпульсу переважає ерозія аноду, а при великій тривалості імпульсу переважає ерозія катоду. Тому на практиці використовуються обидва спосібі подачі уніполярних імпульсів: з під’єднанням деталі до додатного полюса генератора імпульсів (так зване ввімкнення на пряму полярність), і з під’єднанням деталі до від’від’ємного полюса (ввімкнення на зворотню полярність).